Мовчати не можна сказати

«…кажуть: слова не стримують,

тож і мої на волю просяться.

просто побудь, залишися тут

скільки Тобі захочеться».

Вірші віршами, а от назву довелось продумувати, здавалося б, цілу вічність. «Ну, як ж її назвати, – говорив я подумки, – тут ж моє життя. Тут я люблю і вчуся любити в інших. Приймаю буденність кожного нового дня, а разом з тим малюю казку, в яку беззаперечно вірю. Мирюсь з цим світом, змагаюсь, тікаю від нього, водночас непохитно бажаючи змінити його словом. Тут про Бога! З Ним я раджусь та говорю перед кожним віршем, і, впевнений, Він мене добре чує, та дає зворотній звʼязок. Як ж її назвати…? Це так важко вигадувати назву для сторінок, у яких живуть найдорожчі для мене люди.

Тому, я вирішив перекласти відповідальність на ваші руки. І тепер від вашої коми у моїй назві залежить те, чим ця книга буде для Вас. 

«Мовчати не можна сказати», – постав свою кому там, де вважаєш за потрібне.